Епідеміологічні аспекти малярії

malariya

Малярія – паразитарне захворювання, яке передається від хворої людини через укус комара. Це природно-ендемічна, протозойна, антропонозна, трансмісивна інфекція.

Джерелом інфекції є хворий чи паразитоносій, в крові якого знаходяться гаметоцити. Паразитоносії мають менше значення, так як мають більш сформований антипаразитарний імунітет.

Збудник малярії – малярійний плазмодій – одноклітинний мікроорганізм, відноситься до роду Plasmodium. До цього роду відноситься більше 100 видів збудників малярії (птахів, кажанів, мавп, гризунів та людини). Плазмодії неприматів для людини не заразні.

Малярію у людини викликають 4 види плазмодіїв (хоча в останні роки говорять про 5-й вид – P.knowlesi): Р.falciparum – тропічна малярія; P.vivax – триденна малярія; Р.malariae – чотириденна малярія; P.ovale – овале-малярія.

Життєвий цикл розвитку малярійних плазмодіїв складний, існують особливості розвитку для кожного виду, але загальним для всіх видів є обов’язкова участь двох хазяїв – комара і людини.

Комар роду Anopheles являється кінцевим хазяїном, де проходить статевий процес розвитку – спорогонія. Тривалість спорогонії у різних видів плазмодії різна, вона може проходить в організмі самиці комара при температурі 16-18 оС і вище та триває від 6-8 до 26-45 діб.

Людина являється проміжним хазяїном, в організмі якої проходить безстатевий процес – шизогонія. Шизогонія проходить зі зміною 2-х фаз: екзоеритроцитарна шизогонія (тканинна) – в клітинах печінки та еритроцитарна шизогонія в клітинах еритроцитів. При укусі комара, спорозоїти циркулюють 30-60 хв. в крові людини, а потім попадають в клітини печінки – гепатоцити – де вони розмножуються (з 1 спорозоїта утворюється 50 тисяч тканинних мерозоїтів). Тканинна шизогонія не супроводжується якимось клінічними симптомами. Цей процес збігається з періодом паразитологічної інкубації.

Інкубаційний період для тропічної малярії – 12 днів, триденної – 15 днів, овальної – 17 днів, чотириденної – 28 днів і більше. Є особливості розвитку триденної та овальної малярії, у них є «тaxi» та «браді» спорозоїти, які можуть попадати в кров не одночасно, а з тривалою відстрочкою через 6-14 міс. (дозрівають в печінці) та обумовлюють віддалені рецидиви.

Клінічні прояви малярійної інфекції пов’язані з виходом плазмодіїв в кров. Людина стає заразною для комара, коли в її крові з’являються статеві клітини – гаметоцити (для всіх видів малярії, крім тропічної, це з перших днів захворювання, при тропічній – на 7-10 день захворювання).

Тривалість малярійної інфекції для кожного виду малярії різна: для чотириденної – до 50 років, триденної – 2-3 роки, овале-малярії – до 8 років, тропічної малярії – від 6 міс. до 1 року (для осіб, вперше захворівших та тих, хто не має імунітету розвивається тяжка та ускладнена тропічна малярія).

Існує три шляхи зараження малярією: трансмісивний, парентеральний (шприцевий, постгемотрансфузійний) і вертикальний (трансплацентарний).

Головний шлях передачі трансмісивний. Переносниками малярії людини є самка комарів роду Anopheles, яка харчується кров’ю (самці харчуються нектаром квітів).

Зараження малярією можливе  при переливанні крові, а також при використанні забруднених кров’ю голок та шприців.  При зберіганні крові при температурі +4оС паразити зберігаються до 2 тижнів.

Можливе внутрішньоутробне зараження плоду через плаценту при наявності інфекції у вагітної матері, але частіше це відбувається під час пологів. При цих формах зараження розвивається шизонтна малярія, при якій відсутня фаза тканинної шизогонії.

Сприйняття до малярії всезагальне, тільки до триденної малярії несприйнятні представники негроїдної раси.

Розповсюдження малярії зумовлено географічними, кліматичними та соціальними факторами. Самий широкий ареал має P.vivax – збудник трьохденної малярії, розповсюдження якого визначається географічними межами. Ареал тропічної малярії менше, так як для розвитку P.falciparum вимагається більш висока температура.

Всесвітнім джерелом тропічної малярії є Африка. Друге місце за розповсюдженням в Африці займає чотириденна малярія, ареал якої має вогнищевий, гніздовий характер. P.ovale зустрічається переважно в країнах Західної та Центральної Африки та на деяких островах Океанії (Нова Гвінея, Філіпіни, Тайланд та інші).

В Україні малярія практично ліквідована і реєструються головним чином завізні випадки малярії та поодинокі випадки місцевої малярії. Для ліквідації малярії у 40 роках минулого століття були створені малярійні станції. В Житомирській області в 1947 р. було зареєстровано 5348 хворих на малярію, а вже в 1952 – 95, в 1958 – 0.

Завозять малярію на територію України з тропічних країн та з ближнього зарубіжжя – Азербайджану і Таджикистану, де існують залишкові вогнища.

Найбільшу частину завізних випадків малярії в Україні складає тропічна малярія, найбільш тяжка клінічно, але безпечна епідеміологічно. Комарі, що розповсюджені на території України не чутливі до Африканської тропічної малярії. На другому місті стоїть завіз триденної малярії, яка найбільш епіднебезпечна, в зв’язку з можливою передачею P.vivax комарами, чутливими до цього виду збудника.

Реєструються випадки завозу малярії з невстановленою причиною зараження – «аеропортна», «багажна», «випадкова» малярії (в Московській області, в районі Шереметьєво в 80-х роках були зареєстровані випадки тропічної малярії).

Профілактичні міроприємства при малярії об’єднують систему, направлену на здійснення епідеміологічного нагляду, який включає індивідуальну профілактику, масове профілактичне лікування та міри по боротьбі з переносниками.

Індивідуальна профілактика включає хіміопрофілактику та захист від нападів комарів. Індивідуальна (особиста) хіміопрофілактика – це прийом протималярійних препаратів особами, які виїжджають у високоендемічні вогнища малярії (Африка, Південно-Східна Азія) для попередження захворювання та тяжких ускладнень. Важливою мірою профілактики в ендемічних по малярії місцевостях є захист від нападу комарів. Необхідно користуватися репелентами, аерозольними інсектицидами, засітчувати вікна і двері в приміщенні, одягати щільний одяг при виході з дому після заходу сонця.

Діюча сучасна система епіднагляду за малярією в Україні та області забезпечує епідемічне благополуччя в державі.

У 2016 р. за даними листа ДЗ «УЦКМЗ МОЗУ» «Про малярійну ситуацію в Україні» рівень захворюваності населення країни не перевищує середні багаторічні показники, реєструються поодинокі випадки малярії. Серед цивільних громадян зареєстровано 43 завізних випадки малярії, з яких 1 з летальним наслідком від тропічної малярії. Місцеві випадки малярії, вторинні від завізних, випадки щепленої малярії в Україні не реєструвались.

Найбільшу кількість випадків завезено в Одеську, Харківську, Донецьку, Київську області. За видами збудника найбільшу частку має тропічна малярія – 34,9%, триденна – 18,6%, овале-малярія – 14%, чотириденна малярія – 9,3%, малярія спричинена декількома збудниками – 16,3%.

Випадки захворювання на малярію виявлялись протягом всього року, в т.ч. 18 випадків (41,9%) – в сезон активної передачі малярії (травень-вересень), що ускладнює маляріогенну ситуацію.

Основними переносниками малярії в Україні та області є: An.messae, An.maculipennis, An.atroparvus, An.sacharovi, An.superpictus та інш. Епідеміологічне значення має тривалість сезонів ефективного зараження малярійних комарів та можливого зараження людей збудником триденної малярії P.vivax. У 2016 р. найдовша тривалість сезону ефективного зараження комарів зареєстровано у Луганській області (152 доби).

Сезон можливого зараження людей збудником триденної малярії P.vivax розпочався в травні-червні, а закінчився в жовтні-вересні, найдовше сезон тривав у Миколаївській (157 діб) та Херсонській (154 доби) областях.

Таким чином, ситуація з малярії в Україні, як і в минулому році, залишається нестійкою і є сприятливі умови для поширення цієї хвороби, про що свідчать постійний завіз малярії на територію України, наявність тяжких форм клінічного перебігу тропічної малярії, наявність і стабільна чисельність переносників збудника малярії в усіх регіонах України.

Пошук